Геннадій Бондаренко (Луцьк)

Лауреати Премії імені Дмитра Івановича Яворницького Національної спілки краєзнавців України у Волинській області.

             З часу утворення Національної спілки краєзнавців України у 1990 р., найвищою відзнакою Спілки є Премії імені Дмитра Івановича Яворницького для краєзнавців. Лауреатами премії стають подвижники краєзнавчого руху, які мають вагомий особистий внесок у розвиток краєзнавства.

            Лауреати премії одержують диплом, нагрудний знак і грошову винагороду, яка встановлюється відповідно до змін у фінансовому господарстві держави і Спілки. Премія вручається у день народження Д. І. Яворницького 7 листопада.

У Волинській області вісім осіб стали лауреатами цієї премії.

            Один із лауреатів професор Іван Кічий був серед ініціаторів ідеї запровадження премії саме імені Дмитра Яворницького, відомого дослідника історії українського козацтва і великого патріота України.

           У 1993 р. п’ять волинян стали лауреатами премії за вагомий особистий внесок у розвиток краєзнавства і краєзнавчої освіти у Волинській області і, зокрема, за проведення Шостої Всеукраїнської історико-краєзнавчої конференції. Ця конференція і видання її матеріалів були здійснені в скрутних умовах шаленої інфляції та безгрошів’я.

           На жаль пішли з життя чотири перші лауреати професори Волинського університету Олексій Михайлюк, Іван Кічий, Євген Франчук, Богдан Заброварний, які постійно брали участь в краєзнавчому житті області і держави. Вони залишили сотні публікацій з історії та культури краю, які стануть у пригоді наступним поколінням краєзнавців.

           Всі лауреати внесені у двотомний довідник "Краєзнавці України (сучасні дослідники рідного краю)”  (Київ – Кам’янець-Подільський, 2003).

           Нижче подано біографії всіх волинян Лауреатів Премії ім. Дмитра Яворницького та основні праці.

Бондаренко Геннадій Васильович – кандидат історичних наук, доцент (з 2002 р. на посаді професора) кафедри археології, давньої та середньовічної історії України Волинського національного університету імені Лесі Українки, директор Відділення інституту Дослідів Волині у Вінніпезі при ВНУ, заслужений працівник народної освіти України (з 1993 р.), Лауреат премії імені Д.Яворницького Всеукраїнської спілки краєзнавців (з 1993 р.), член-кореспондент Української Академії історичних наук (з 1999 р.). З 1989 р. голова Волинської обласної організації НСКУ, і з 1996 р. член правління Всеукраїнської спілки краєзнавців.

Народився 19 січня 1946 р. у м. Сатанів Городоцького району Хмельницької області у родині військовослужбовця.

До 1968 р. жив, навчався у СШ № 2 м. Ізяслава і працював з 1964 р у районній бібліотеці для дітей та юнацтва. У 1968  р. без відриву від виробництва закінчив Кам’янець-Подільське культурно-освітнє училище і одержав фах бібліотекаря.

           У 1972 р. закінчив історичний факультет Кам’янець-Подільського педінституту  і працював вчителем історії середньої школи № 3 м. Полонне Хмельницької області, а у 1977 р. - аспірантуру при Київському педінституті і з того часу постійно працює у Луцькому педінституті та Волинському університеті з 1993 р., а також з 1997 р. зав. кафедри теорії і методик викладання Волинського  інституту післядипломної педагогічної освіти

          Кандидатську дисертацію на тему "Комітети бідноти України 1918-1920 рр.” захистив у 1981 р.

          На педагогічній та викладацькій роботі вже більше як 35 років. За час педагогічної діяльності читав різні курси, зокрема, "Історії СРСР”, "Історії України”, "Спеціальних історичних дисциплін”, "Теорії та методології історії”, "Історичної географії”, "Нумізматики і боністики”, "Палеографії” та ін. спецкурси і спецсемінари.

          На запрошення Міністерства освіти брав участь у підготовці навчальних програм із курсів "Спеціальних історичних дисциплін” та "Історичної географії”. Для шкільного курсу історії з  тематики "Наш край” було підготовлено грунтовну програму, розраховану на студентів історичних факультетів і слухачів системи підвищення кваліфікації.

          Всі курси, які читає Г.Бондаренко, забезпечені авторськими програмами і посібниками. Окремі з них відомі в різних регіонах України і використовуються на історичних факультетах вищих навчальних закладів.

          З 1987 по 1993 р. працював проректором по заочному навчанню Луцького педінституту та очолював лабораторію історії Волині, яка і сьогодні діє на громадських засадах у Волинському університеті, і в якій працюють студенти, аспіранти і докторанти, поповнюючи банк відомостей про Волинь і Полісся, захищають дипломні роботи і дисертації. На основі лабораторії створено кабінет спеціальних дисциплін та етнографії, який є чудовою базою для підготовки студентів історичного факультету на основі краєзнавчих матеріалів.

          З 1989 р. був обраний і очолює Волинське обласне товариство краєзнавців (з 2009 р. Волинська обласна організація Національної спілки краєзнавців України), яке координує в межах Волинської області діяльність державних і громадських установ, які прилучаються до краєзнавчого руху і краєзнавчих досліджень та плідно співпрацює з іншими краєзнавчими товариствами у межах Великої Волині.

          Він постійно виступає перед вчителями і учнями з питань історичної і краєзнавчої освіти, та перед громадськістю на радіо і телебаченні. У 1997 р. брав участь у роботі Геральдичної комісії Волинської облдержадміністрації, результатом чого стало прийняття Герба і Прапора Волинської області на основі історичних традицій краю.

          Учасник І - ІV з’їздів Національної спілки краєзнавців України  (1990, 1996, 2003, 2008 рр.).

          Брав участь у багатьох міжнародних, всеукраїнських, регіональних історико-краєзнавчих конференціях, семінарах, симпозіумах. В тому числі організатор і учасник конференцій Великої Волині та конференцій "Минуле і сучасне Волині та Полісся”, учасник Подільських історико-краєзнавчих конференцій. Редактор і член редколегій багатьох краєзнавчих видань і наукових збірників історико-краєзнавчих конференцій. Є членом редколегіі та ведучим рубрики "Краєзнавство” у науково-методичному віснику "Педагогічний пошук”, що зареєстрований у ВАК України.

           Г. Бондаренко є автором понад 200 публікацій з історії України та Волині, спеціальних історичних дисциплін, історичного краєзнавства, теорії і практики історичного пізнання.

Гайдай Лідія Іванівна – член Волинської обласної організації національної спілки краєзнавців України. Кандидат історичних наук, доцент кафедри археології, давньої та середньовічної історії України Волинського національного університету імені Лесі Українки, Лауреат премії імені Д. Яворницького Всеукраїнської спілки краєзнавців (2003 р.), член-кор. УАІН.

Народилася 26 серпня  1944 року у с. Валява Городищенського району Черкаської області. У 1965 р. закінчила історико-філологічний факультет Луцького педінституту. З 1979 р. працює викладачем на історичному факультеті Луцького педінституту після закінчення аспірантури при Інституті історії АН УРСР, а з 1993 р. – Волинського університету.

Кандидатська дисертація ”Розвиток капіталізму в селянському господарстві Правобережної України (1906-1914)”.

Брала участь в у багатьох Волинських регіональних історико-краєзнавчих конференціях "Минуле і сучасне Волині та Полісся”, в  I-III краєзнавчих конференціях "Велика Волинь. Минуле і сучасне”,  VII-VIII  Подільських, IV-VI Всеукраїнських наукових конференціях з історичного краєзнавства, а також в інших симпозіумах, семінарах, конференціях регіонального, державного і міжнародного рівня.

Наукові інтереси: історія столипінських аграрних реформ на Україні, історія і культура Волині.

Автор більше 50 публікацій, половина яких з історії краю. Вагомим вкладом Л. Гайдай в історичну науку є книги: Історія України: персоналії, терміни, назви і поняття (1648-1917): Навч. посіб.-коментар: У 2 т. Т.1 (А – Н). – Луцьк: РВВ «Вежа» Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки, 2008. – 508 с.; Т. 2 (О – Я). – Луцьк: РВВ «Вежа» Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки, 2008. – 368 с.

Гуртовий Григорій Олександрович – вчитель-краєзнавець Торчинської середньої школи, директор Торчинського народного історичного музею на громадських засадах. Член Волинської обласної організації національної спілки краєзнавців України, Лауреат премії імені Д. Яворницького Всеукраїнської спілки краєзнавців (2005 р.), почесний професор Волинського національного університету ім. Лесі Українки.

 Народився 26 грудня 1924 р. в с. Корніївці Зеселівського району Запорізької області в хліборобській родині, яка вела свій родовід від козацьких старшин Самарської та інших паланок Запорізької Січі. Навчався в Кам’янсько-Дніпровській середній школі Запорізької області. В 1942-1945 рр. був в’язнем концтабору Флосенбург, його філіалу в м. Різана Ельби (Німеччина).В селах Корніївка і Кам’янка-Дніпровська пережив страхітливий голодомор 1932-1933 рр. і голод 1946-1947 рр. в Кам’янці-Дніпровській.

З початку 1947 р. працював 16 років відповідальним секретарем торчинської районної газети "Вільна Україна” (згодом "Колгоспна правда”).Тоді ж почав збирати документи, спогади, експонати з історії селища Торчин, його району, міст і сіл Волині, а розповіді про знахідки друкувалися в районній газеті. З березня 1957 р. почалися екскурсії школярів до експонатів створеного музею історії краю на громадських засадах. В 1960 р. завершилась побудова експозиції музею в окремому приміщенні і урочисто відкрито. З того часу став директором цього музею в окремому приміщенні на громадських засадах і екскурсоводом. При музеї багато років успішно діяли гуртки юних екскурсоводів і юних слідопитів.

З січня 1963 року 35 років працював вчителем історії і малювання Торчинської середньої школи. Створив у школі і ПТУ №3 зали-світлиці історії і культури рідного краю. В 1967 р. закінчив історичний факультет Луцького педінституту ім. Лесі Українки. Брав участь у багатьох історико-краєзнавчих конференціях на Волині, в Києві, Вінниці, Івано-Франківську, Володимир-Волинському, Берестечку, Рівному, Севастополі, Одесі. З 1967 р. – заслужений працівник культури України.

За 50 років історично-краєзнавчого дослідництва опублікував у газетах і журналах до 600 статей з історії Торчина, сіл Луцького району та історичних подій. Кілька статей надруковано у виданнях Індіанського університету США, Канади, Німеччини. Серед публікацій заслуговують на увагу такі праці:

Гуртовий Г. Вибрані краєзнавчі статті та бібліографія. – ­Луцьк, 1994. – 156 с.

Гуртовий Г. Волинський Ружин і гетьмани Ружинські: Історико-краєзнавчі нариси. – Луцьк: Надстир’я, 2003. – 60 с.

Гуртовий Г. Волинь – край козацький. – Луцьк: Надстир’я, 2000. – 352 с., іл. (друге видання 2008 р.)

Гуртовий Г. Євреї містечка Торчин. – К.: Вид-во "РИФ”, 2003. – 108 с. (Видано за програмою товариства "Єврейська спадщина”).

Гуртовий Г. Торчин – передзвін віків. Історико-краєзнавсий нарис. – Луцьк: Надстир’я, 2003. – 364 с.

Заброварний Богдан Йосипович

Професор, кандидат історичних наук, завідувач кафедри давньої та нової історії України Волинського національного університету ім. Лесі Українки до серпня 2010 р. З 1993 р. – лауреат премії імені Дмитра Яворницького. У 1997 р. Указом Президента України присвоєно звання "Заслужений працівник народної освіти України”. Заступник голови Волинської обласної організації НСКУ до 2010 р.

Народився 2 лютого 1936 р. в с. Мальговичі Старосамбірського району Львівської області. Служив у Радянській армії, брав участь у подіях, які визначались як "інтернаціональний обов’язок”. У 1963 р. закінчив історичний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка, і до 1965 р. працював викладачем Луцького загальнонаукового факультету Львівського університету, а згодом на партійній роботі. У 1973 р. закінчив аспірантуру Академії суспільних наук в Москві та захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук. Тривалий час, 15 років, працював на партійній роботі, зокрема, очолював відділ науки та учбових закладів Волинського обкому, Луцький міський комітет КП(б)У, з якого і пішов на посаду ректора Луцького педінституту імені Лесі Українки, після обрання на конкурсній основі у 1989 р.

З 1989 по 1993 рр. плідно працював на посаді ректора педінституту. За цей час Богдан Йосипович продовжив важливу роботу над тим, щоб перетворити Луцький педінститут на університет, зміцнити матеріальну базу і кадровий склад. Він здійснював цю роботу за заповітом попереднього ректора й організатора освіти на Волині Нестора Володимировича Бурчака, який рано пішов з життя. Людина надзвичайно чуйна і толерантна у стосунках з колегами, викладачами і студентами, Богдан Йосипович зумів згуртувати і спрямувати колектив на виконання завдань, які в складний час кризи в суспільстві мали забезпечити функціонування навчального закладу, збереження матеріальної бази і кадрового складу, що було зробити досить важко в умовах недостатнього фінансування та уваги з боку держави. Тимчасово було припинено будівництво нових приміщень, хоча частина приміщень після 1991 р. перейшла до педінституту від компартійних органів, але зберегти вдалось все і, навіть, відкрити ряд  нових спеціальностей, підготувати педінститут до їх ліцензування і акредитації на 3-4 рівень, що сприяло відкриттю у 1993 р. Волинського університету. З утворенням Волинського університету імені Лесі Українки Богдан Йосипович був призначений радником ректора, а з 1994 р. обраний завідувачем кафедри вітчизняної історії, згодом професором і завідувачем кафедри давньої і нової історії України. Він на високому рівні вів викладацьку і наукову роботу, читав лекції на різних факультетах університету. Під його керівництвом захищено ряд кандидатських дисертацій, чимало дипломних робіт.

За свою багатолітню працю Б. Заброварний удостоєний багатьох урядових нагород, серед яких орден Трудового Червоного Прапора, дев’ять медалей, Почесна Грамотою Президії Верховної Ради УРСР. У березні 1999 р. обраний член-кореспондентом Української Академії історичних наук. Він був член Правління і учасник двох з’їздів Всеукраїнської спілки краєзнавців, заступник голови Волинського обласного товариства краєзнавців. Постійно брав участь в організації та проведенні багатьох всеукраїнських, регіональних і обласних краєзнавчих конференцій, у тому числі в роботі семінарів з проблем українсько-польських стосунків часів Другої світової війни. Його ім’я внесено у довідник "Краєзнавці України (сучасні дослідники рідного краю)”. Т. 1. – Київ – Кам’янець-Подільський, 2003. – С. 74.

Б. Заброварний автор понад 50 наукових праць, більшість з яких стосуються історії краю, в основному з питань історії Першої світової війни, селянства України, депортацій населення України в період Другої світової війни, розвитку освіти, науки Волинської області тощо. Під його керівництвом авторський колектив видав книгу "Луцький державний педагогічний інститут імені Лесі Українки” (Львів: Світ, 1992), у якій відтворено історію цього навчального закладу вищої освіти в області, початок якому поклав 65 років тому Луцький учительський інститут, створений у квітні 1940 р. і продовжувачем історії яких є Волинський національний університет імені Лесі Українки. У співавторстві з колишнім професором О. Г. Михайлюком вийшла книга "Українське село в роки Першої світової війни” (Луцьк: Надстир’я, 2002), що стала важливим внеском в історіографію українського селянства. У серпні 2010 р. Богдан Заброварний пішов з життя, залишаючи по собі добру пам’ять педагога-наставника, вченого і громадського діяча. 

Кічий Іван Васильович член правління Всеукраїнської спілки краєзнавців, член Волинського обласного товариства краєзнавців, лауреат премії імені Дмитра Яворницького Всеукраїнської спілки краєзнавців (1993), заслужений працівник народної освіти України (1993), кандидат історичних наук, професор та завідувач кафедрою історії України Волинського державного університету ім. Лесі Українки з 1993 р.

Народився у 1943 році в с. Згорани Любомльського району Волинської області, де і похований. Помер 4 лютого 2005 р.

У 1972 р. закінчив історичний факультет Луцького державного педінституту, а також аспірантуру при інституті історії АН УРСР. Брав участь в освоєнні цілинних земель в будівельних студентських загонах Тюменської області.

Канд. дис.: "Боротьба за владу Рад на Правобережній Україні (жовтень 1917 – лютий 1918 рр.)” у 1980 р.

Він учасник багатьох обласних історико-краєзнавчих конференцій "Минуле і сучасне Волині”, VI-VIII Подільських, V Вінницької, IV-VI Всеукраїнських наукових конференцій з історії краєзнавства, учасник багатьох інших регіональних, державних та міжнародних семінарів, симпозіумів, конференцій.

Автор більше 70-ти публікацій, з яких переважна більшість з історії України та краю. Наукові інтереси: історія та історіографія України періоду Жовтневої революції і громадянської війни, історичні постаті та історія Волині.

Борьба за власть Советов на Правобережной Украине.- Львов: Вища школа, 1986. - 152 с.

Боротьба за перемогу Радянської влади на Волині. - Луцьк, 1977. - 30 с.

Барська Рада робітничих і солдатських депутатів. Вінницький військово-революційний комітет //Великий Жовтень і громадянська війна на Україні: Енциклопедичний довідник .- К.: Наукова думка, 1982.- с.48-49.

Історія Волині. – Львів: Вища школа, 1988 (у співавторстві)

Історія Луцька. – Львів: Світ, 1991. (у співавторстві)

 Михайлюк Олексій Григорович - український історик,  краєзнавець Волині, доктор історичних наук, професор, заслужений працівник  вищої школи УРСР, лауреат премії імені Дмитра Яворницького Всеукраїнської спілки краєзнавців (1993),

Народився 15.03.1920 р. у с. Велика Вільшанка Васильківського району Київської області в родині селянина. 1939 – 1946 рр. служив у Радянській армії.

У 1947 р. закінчив історичний факультет  Київського педінституту.

З 1950 р. працював у Кременецькому, а з 1957 р. у Луцькому педінституті, де обіймав у різні часи посади завідувача кафедри, декана історичного факультету, проректора з наукової роботи.

Досліджував аграрні відносини періоду імперіалізму та революційну боротьбу селян у 1905 – 1917 рр., у докторській дисертації та зокрема у монографії "Більшовики України в боротьбі за селянство (1905 – 1917)”. – Львів, 1967 р.

У 1972 р. захистив докторську  дисертацію.

З під пера О. Михайлюка вийшло понад 150 публікацій, серед яких чимало присвячено історії Волині, в тому числі до «Історії міст і сіл УРСР. Волинська область» Крім того він був членом президії обласного товариства краєзнавців, співголовою Волинського історичного товариства, брав участь у багатьох міжнародних, всеукраїнських та регіональних краєзнавчих конференціях.

За редакцією О. Михайлюка вийшла "Історія Волині з найдавніших часів” (Львів, 1988), у співавторстві з І.Кічиєм "Історія Луцька” (Львів, 1991). Він очолював авторський колектив монографії "Луцький державний педагогічний інститут імені Лесі Українки” (Львів, 1992) та видання «Звід памяток історії та культури. Волинська область».

Завершив свій життєвий шлях раптово на початку липня 1994 р. за робочим столом, працюючи над статтею з історичного краєзнавства Волині.

Франчук Євген Іванович – кандидат історичних наук, професор кафедри нової і новітньої історії зарубіжних країн Волинського державного університету імені Лесі Українки, член-кореспондент Української академії історичних наук, лауреат премії імені Дмитра Яворницького (1993), заслужений працівник народної освіти України (1997 р.) заступник голови Волинського обласного товариства краєзнавців до 2007 р.

Народився 3 січня 1945 р. в с. Юнгівка Локачинського району Волинської області.

У 1967 р. закінчив історико-філологічний факультет Луцького педінституту, а в 1983 р. – аспірантуру при Інституті історії АН УРСР (м. Київ). У 1985 р. захистив кандидатську дисертацію на тему: "Підвищення культурно-освітнього рівня трудівників села УРСР в 70-роки”.

 Працював вчителем історії в середній школі с. Ратно Луцького району, обласних громадських організаціях, а з 1981 р. працював в Луцькому педінституті та Волинському держуніверситеті імені Лесі Українки. Декан історичного факультету з 1987 р. Наукові інтереси: історія освіти, історія Волині, міжнародні зв’язки.

Постійно брав участь в організації та роботі міжнародних, всеукраїнських та регіональних конференціях, симпозіумах, семінарах. Сприяв налагодженню зв’язків та організації наукових конференцій з науковцями Польщі. Брав участь у підготовці проектів «Історія Волині», «Звід пам’яток історії та культури. Волинська область». Автор біля 50 наукових праць з історії України та відносин нашої держави з іншими слов’янськими народами. Після багатьох років деканства Євген Іванович прагнув розгорнути діяльність Волинського історичного товариства, але у 2007 р. передчасна смерть перешкодила його планам.

Отже, згаданий у статті ряд Лауреатів Премії імені Дмитра Івановича Яворницького вказує на високу оцінку Національної спілки краєзнавців України волинського краєзнавства. Волинські краєзнавці виявилися достойними спадкоємцями відомого вченого, музеєєзнавця, краєзнавця, дослідника історії України та козацтва Д. Яворницького.